ПРАВОВА ПОЗИЦІЯ Верховного Суду України щодо договору поруки
Опубліковано:
ПРАВОВА ПОЗИЦІЯ Верховного Суду України щодо договору поруки

Верховний Суд України на засіданні Судової палати у  цивільних справах  11.10.17  р. розглянув справу № 6-981цс17, предметом якої був спір про стягнення заборгованості за  договорами про відкриття та  ведення кореспондентського рахунку та  за зустрічним позовом про визнання недійсним договору поруки.

ВСУ висловив таку правову позицію. Згідно з приписами ч. 1 ст. 509, ст. 526 Цивільного кодексу України зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на  користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або  утриматися від  певної дії, а  кредитор має право вимагати від  боржника виконання його обов’язку. Зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до  умов договору та  вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог — відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з  правилами ст.  546 та 548 ЦК виконання зобов’язання може забезпечуватися, зокрема, порукою. Виконання зобов’язання (основного зобов’язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

За наведеним у ч. 1 ст. 553 ЦК визначенням, за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов’язку.

Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов’язання боржником.

Правові наслідки порушення зобов’язання, забезпеченого порукою, передбачені ст. 554 ЦК, відповідно до ч. 1 та 2 якої у разі порушення боржником зобов’язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у  тому ж обсязі, що  і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Порука має складну теоретичну природу, оскільки водночас є  способом забезпечення виконання зобов’язань, а  також і  сама має зобов’язальний, договірний характер, тому на  правовідносини поруки поширюються загальні положення ЦК про зобов’язання та договори. Норми ЦК, якими врегульовано відносини поруки, не визначають переліку спеціальних істотних умов, які повинен містити саме договір поруки. Отже, ці норми мають диспозитивний характер, що  з огляду на  положення ст. 6 та 627 ЦК надає сторонам можливість урегулювати на свій розсуд переважну частину умов договору, зокрема й щодо обсягу основного зобов’язання, за  виконання якого боржником поручається поручитель, обсягу обов’язків поручителя, характеру зобов’язання поручителя тощо. ЦК також не містить переліку видів зобов’язань, які можуть забезпечуватися порукою чи навпаки, забезпечувати порукою які закон забороняє. З огляду на таке, порукою можуть забезпечуватися загалом будь-які зобов’язання.

Вищевикладені особливості правової природи поруки зумовлюють різноманітні правові моделі побудови правовідносин поруки, які не  суперечать закону.

Зокрема, залежно від змісту основного обов’язку поручителя існують: 1) заміщаюча порука (порука-виконання), яка має місце в тому випадку, коли поручитель бере на себе зобов’язання виконати в натурі обов’язок боржника за основним зобов’язанням, що не був належним чином виконаний; 2) компенсаційна порука (порука-відповідальність)  — коли поручитель зобов’язується відшкодувати кредитору збитки, завдані порушенням боржником основного зобов’язання, проте поручитель не бере на себе обов’язку виконувати це основне зобов’язання в  натурі; 3) заміщаючо-компенсаційна порука  — має місце в  тому разі, коли поручитель бере на  себе обов’язок і  виконати в  натурі зобов’язання, яке забезпечується порукою, і відшкодувати збитки, завдані його порушенням боржником.

Отже, порука як традиційний інститут цивільного права  — це акцесорне зобов’язання, згідно з  яким поручитель поручається перед кредитором третьої особи (боржника) за виконання останнім його зобов’язання частково або  в повному обсязі, а  у разі його невиконання чи неналежного виконання — зобов’язується виконати зобов’язання боржника в натурі та/або нести цивільно-правову відповідальність за порушення боржником зобов’язання.

Таким чином, відсутні підстави для  висновку про те, що  зміст основного зобов’язання в  частині обов’язків боржника цілком тотожний змісту зобов’язання поруки в частині обов’язків поручителя. Змістом поруки є обов’язок поручителя відповідати перед кредитором, якщо боржник порушив забезпечене порукою зобов’язання. Законодавчі формулювання «поручитель поручається за  виконання боржником свого обов’язку» (абз. 1 ч. 1 ст. 553 ЦК) та «поручитель відповідає за порушення зобов’язання боржником» (абз. 2 ч. 1 ст. 553 ЦК) у взаємозв’язку з положеннями ст. 509, 526 та 554 ЦК слід розуміти так, що за законом поручитель зобов’язується нести відповідальність перед кредитором боржника в  тому разі, якщо основний боржник порушить основне зобов’язання, незалежно від  виду цього основного зобов’язання та незалежно від того, який спосіб виконання основного забезпеченого зобов’язання саме для боржника передбачений у договорі про основне зобов’язання. Поручитель може за власною ініціативою виконати зобов’язання боржника перед кредитором у  натурі, однак за законом не зобов’язаний до такого реального виконання і не може бути примушений до цього, якщо інше не  передбачене договором. Винятком із  цього правила можна визнати правило, зазначене в  ч.  2 ст.  554 ЦК,  — поручитель відповідає перед кредитором, у тому числі й за сплату основного боргу боржника. Тобто, поручившись за  виконання боржником грошового зобов’язання, поручитель зобов’язаний виконати це зобов’язання понад те, що одночасно також несе цивільно-правову відповідальність за фактом порушення боржником зобов’язання.

 

Читайте також
ВС/КЦС: Батьки зобов’язані утримувати повнолітню дитину, яка продовжує навчатися після досягнення повноліття незалежно від форми навчання до досягнення нею віку, що є меншим 23 років
ВС/КЦС: Батьки зобов’язані утримувати повнолітню дитину, яка продовжує навчатися після досягнення повноліття незалежно від форми навчання до досягнення нею віку, що є меншим 23 років
Фабула судового акта: В цій справі про стягнення аліментів Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду касаційну скаргу позивачки задовольнив…
Читати далі
Місце проживання дитини встановлене судом може бути лише одне, а періодичне проживання дитини то з матір’ю, то з батьком не передбачене законодавством (ВССУ від 28 травня 2016р. у справі № 759/6044/15-ц)
Місце проживання дитини встановлене судом може бути лише одне, а періодичне проживання дитини то з матір’ю, то з батьком не передбачене законодавством (ВССУ від 28 травня 2016р. у справі № 759/6044/15-ц)
Фабула судового акту: Цікава справа про визначення судом місця проживання дитини, яка підтверджує неможливість встановлення проживання дитини частково у матері,…
Читати далі
Рішення Верховного Суду Касаційного адміністративного суду у справі № 591/3086/16-а 06 листопада 2018 р: Учасники бойових дій, які брали безпосередню участь в АТО, мають право на дострокове призначення пенсії за віком.
Рішення Верховного Суду Касаційного адміністративного суду у справі № 591/3086/16-а 06 листопада 2018 р: Учасники бойових дій, які брали безпосередню участь в АТО, мають право на дострокове призначення пенсії за віком.
Учасники бойових дій, які захищали незалежність, суверенітет і територіальну цілісність України та брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні…
Читати далі